Поняття “стійкість” за останні роки стало одним із ключових у розмовах про державне управління, безпеку, відновлення та розвиток громад в Україні. Сьогодні ним оперують на рівні національних стратегій, міжнародних програм, міських політик і локальних проєктів. Але ще кілька років тому це слово не мало такого широкого вжитку ні в політичному, ні в управлінському контексті.
У сучасному значенні стійкість — або resilience — це здатність системи, інституції, міста чи громади вчасно бачити загрози, зменшувати вразливості, витримувати удари, адаптуватися і відновлюватися. Саме в такому значенні це поняття поступово увійшло в український дискурс наприкінці 2010-х, а після 2022 року стало фактично мовою практичного управління.
Стійкість у міжнародному розумінні
Українське розуміння стійкості не виникло в ізоляції. Воно вбудоване в ширший міжнародний контекст. Один із них— Цілі сталого розвитку, які наголошують на поєднанні соціальної, економічної та екологічної стійкості. Інший —Сендайська рамкова програма зі зменшення ризику стихійних лих, ухвалена в системі ООН рамка зі зменшення ризиків лих. Вона пропонує чотири пріоритети: розуміти ризик, посилювати управління ризиками, інвестувати у зниження ризиків для стійкості та підвищувати готовність до ефективного реагування з принципом Build Back Better у відновленні.
Як поняття “стійкість” входило в український контекст
Важливо відразу зробити одне важливе уточнення. Сказати, хто саме першим вжив слово “стійкість” у політичному чи стратегічному значенні в Україні, майже неможливо. Тому більш коректно говорити про середовища і документи, в яких поняття почало набувати сучасного змісту.
Один із ранніх зафіксованих прикладів вживання цього терміну— аналітичний і академічний безпековий дискурс кінця 2010-х. Саме там “стійкість” починає означати не абстрактну стабільність, а здатність держави й суспільства протидіяти загрозам, адаптуватися до кризи та зберігати функціонування. У цьому контексті доречно згадувати кілька важливих фігур. Зокрема, Володимира Горбуліна, як одного із архітекторів українського безпекового мислення. Як колишній секретар РНБО і директор Національного інституту стратегічних досліджень, він відігравав важливу роль у формуванні стратегічної рамки, в якій питання гібридних загроз, вразливостей держави та довгострокової безпеки стали предметом системної розмови. Саме в такому середовищі поняття стійкості згодом стало інтегрованим в державну політику.
2020–2021: коли стійкість стала державною рамкою
Переломним моментом для інституціоналізації поняття став 2020 рік. Саме тоді стійкість починає закріплюватися не лише в експертному середовищі, а й у державних стратегічних документах. У матеріалах, пов’язаних зі Стратегією національної безпеки, стійкість описується як принцип, пов’язаний зі здатністю суспільства і держави швидко адаптуватися до змін середовища та підтримувати функціонування через мінімізацію вразливостей. Паралельно в Державній стратегії регіонального розвитку на 2021–2027 роки з’являється формула про інфраструктуру, стійку до безпекових, соціальних та економічних викликів.
Наступний крок — Указ Президента №479/2021, який затвердив Концепцію забезпечення національної системи стійкості. Вона визначає мету, принципи, напрями, механізми та строки реалізації національної системи стійкості на 2021–2025 роки.Також, там йдеться про потребу функціонування такої системи на державному, регіональному та місцевому рівнях, а серед принципів називає комплексність, координацію, безперервність, розподіл повноважень і субсидіарність.
Це дуже важливо, бо саме тут стійкість в українському контексті перестає бути лише безпековою і стає управлінським циклом: виявлення загроз, пошук вразливостей, оцінка ризиків, запобігання, реагування і відновлення. У 2023 році Кабінет Міністрів деталізував цей підхід, затвердивши план заходів з реалізації Концепції до 2025 року.
Після 2022 року: стійкість як мова повсякденного управління
Після початку повномасштабного вторгнення поняття стійкості в Україні різко змінилося за змістом. Стійкість почали вимірювати не абстрактними визначеннями, а дуже конкретними питаннями: чи є в громаді вода, тепло, зв’язок, електрика, укриття, маршрути евакуації, можливість підтримати внутрішньо переміщених осіб, зберегти роботу базових сервісів і місцевої економіки.
Саме тому після 2022 року стійкість дедалі частіше проявляється через інструменти безперервності життєво важливих функцій. Один із найочевидніших прикладів — “Пункти незламності”, порядок організації та функціонування яких уряд затвердив у 2022 році як механізм підтримки населення у випадку порушення систем життєзабезпечення.
Паралельно посилюється рамка критичної інфраструктури. Закон “Про критичну інфраструктуру” був ухвалений у 2021 році, а в 2023 році уряд затвердив Національний план захисту та забезпечення безпеки та стійкості критичної інфраструктури.
Що таке муніципальна стійкість і стійкість громади
На рівні міста або громади стійкість найкраще розуміти як здатність зберігати керованість і базові послуги в кризі та швидко переходити до відновлення. Це означає, що стійка громада — та, яка не втрачає спроможності діяти під час потрясінь.
У практичному вимірі це завжди кілька взаємопов’язаних речей. По-перше, громада має розуміти свої ризики: що саме може вийти з ладу, які системи є найвразливішими, де можливі каскадні ефекти. По-друге, вона має мати резерви й альтернативи: автономне живлення, резервне водопостачання, дублювання каналів зв’язку, плани безперервності роботи. По-третє, критичною є координація між владою, комунальними службами, бізнесом, медичними та соціальними установами. По-четверте, стійкість неможлива без довіри і комунікації з мешканцями.
Саме тому сучасна муніципальна стійкість — це завжди перетин кількох сфер: інфраструктури, енергетики, соціальної політики, управління ризиками, кризових комунікацій, міського планування й навіть культури взаємодопомоги.
Спершу громада має визначити свої критичні функції, що повинно працювати за будь-яких умов, далі потрібна оцінка ризиків: які з цих функцій найбільш уразливі, що може їх зупинити, які наслідки це матиме для інших систем. Після цього формується план заходів для органів місцевого самоврядування та комунальних підприємств: що робити у випадку відключень, атак, повені, перебоїв постачання чи втрати персоналу.
Наступний рівень — це резерви та децентралізація. Громади стають стійкішими, якщо не покладаються на одне центральне джерело забезпечення ресурсів. Саме тому сьогодні так багато уваги до розподіленої генерації, локальних запасів пального, резервного зв’язку, локальних вузлів тепла чи води.
Окрема частина — навчання, комунікація та партнерства. Стійкість неможливо побудувати лише силами одного департаменту або комунального підприємства. Це завжди міжсекторальна робота між владою, громадами, дослідницькими інституціями, донорами, міжнародними мережами й самим місцевим середовищем. Саме тому програми відновлення та стійкості, які реалізують міжнародні партнери, так часто поєднують інфраструктуру, управлінське навчання і роботу з локальними стратегіями.
Чому ця тема важлива для Львова і що таке Lviv Resilience Hub
Для українських міст тема стійкості вже давно вийшла за межі суто теоретичної дискусії. Львів долучився до глобального партнерства Making Cities Resilient 2030, яке координує UNDRR. На цій основі в Інституті міста почав розвиватися Lviv Resilience Hub - платформа для підтримки громад у темі міської стійкості.
Таким чином національний рівень задає рамку, а міжнародний — методологію, а такі міські ініціативи переводять стійкість у конкретну роботу на місцях.
Від поняття до дії
Сьогодні стійкість — це спосіб дивитися на державу, місто і громаду як на системи, які не лише реагують на кризи, а й готуються до них, зменшують вразливості та будують спроможності для відновлення. У цьому сенсі стійкість — це про те, щоб не втратити здатність діяти, коли середовище радикально змінюється.